Вишиванки Київщини – орнаменти, особливості та традиції

Вишиванка – це не просто код нації, а справжня етнографічна книга, яка розповідає про традиції народу. У кожному стібку зашифровано вірування й мрії людей, на полотні відбито їх історію, звичаї, сподівання. І оскільки Україна територіально досить велика країна, то в різних її куточках вишивався одяг по своєму. Вишиванки жіночі й чоловічі з різних областей розповідають про талановитість наших предків, їх вправність та креативність, що дозволяє нам сьогодні насолодитися широкою палітрою орнаментів на різний лад.

Вишиванка Київщини – її історія й неповторність

Традиція вишивати повсякденний та святковий одяг виокремилася в Київській Русі в Х-ХІІ столітті. У той час вишиванка чоловіча декорувалася лише на комірі, а жіночі й дівочі сорочки рясніше прикрашали орнаментами на рукавах, біля коміра. Використовували для того здебільшого біле полотно та чорні, червоні нитки, проте згодом з’явилась традиція брати в роботу золоті й срібні нитки, щоб продемонструвати громаді свій статус, рівень заможності родини. Такий колір у тому числі використовували священники. Ця традиція залишається в церкві й нині.

У XIV-XVI століттях вишиванка Київщини стає вишуканішою. Для неї характерними стають геометричні орнаменти, стилізовані рослинні мотиви. Найпоширенішими кольорами залишаються білий, червоний, чорний та синій. Ускладнюється й техніка виконання.

ХІХ-ХХ століття стає часом розквіту вишиванки Київської області. З’являються нові, складніші техніки, збільшується кількість символів у використовуваних орнаментах, додаються нові кольори. Кожен район мав свої особливості візерунка, характерні шви, тому іноді за одягом можна було зрозуміти, з якого села походила людина. Вишитий одяг стає основою традиційного національного одягу, вишивкою прикрашають повсякденні речі і, звісно ж, святкові, обрядові.

Характерні особливості вишиванки Київської області

Вишиванки Київщини вирізнялися з поміж виробів з інших регіонів, у першу чергу, фасоном. Сорочки мали вільний крій, широкі рукави і поділ, який декорували особливим орнаментом у вигляді зубців. Ще одна характерна особливість – комір-стійка, який особливо був популярний у чоловічих сорочках. Низький комір стягувався біля шиї на застіжку, роль якої виконував шовковий шнурок, що просилявся через дві петлі. Широкі рукави закінчувались найчастіше манжетами. Вишивка прикрашала комір, манжети, іноді була на передній частині, на грудях.

Жіноча вишиванка Київської області традиційно була оздоблена рясніше, вона відрізнялася цікавими орнаментами, колористикою. Вона також мала пишні рукави, навіть іноді дуже, що призбиралися біля плечей. Поділ сорочки підшивався, а виріз на грудях ніколи не був глибоким. У старших жінок вбрання було скромнішим, вишивалась зазвичай частина лише на грудях. Рукав сорочок був у міру широким, зібраним до низу в манжети, а комір був відкладний.

Якщо говорити про техніки вишивки, то вирізнялась Київщина унікальним прийомом «перебивки». Для такої техніки характерним було нанесення на основу ліній контуру бажаного орнаменту, а потім всередині його вишивали ще інші візерунки. Таким чином майстриням вдавалось створювати складні, унікальні орнаменти, які були лише в цьому регіоні. До інших поширених технік Київщини можна віднести наступне:

• вирізування;
• настилування;
• набирування;
• верхоплут;
• лиштва;
• зерновий вивід;
• коса гладь;
• штапівка.

Колористика Київщини відрізнялась по районах. Так, на Півночі були більш поширені білий, червоний, синій. На Півдні Київської області – білий з жовтим. З часом в ХХ столітті популярний синій колір стали замінювати все частіше на чорний.

Якщо говорити про орнаменталістику, то традиційна вишиванка Київщини вирізнялась здебільшого геометричними й рослинними мотивами. Популярні геометричні знаки це трикутник, квадрат, коло, зірка, хрест, що вказували на порядок у Всесвіті, на чотири стихії, захищали від лихого ока й недобрих помислів. Наряду з геометричними використовувались і стилізовані рослинні орнаменти, які іноді були настільки спрощені, що лиш віддалено нагадували квітку чи листок. Проте й були деталізовані зображення ружі, маків, винограду, хмелю, чорнобривців.

Відшивалася київська вишиванка здебільшого з домотканого полотна, яке виготовляли жінки самостійно з льону чи конопель. Колір його був білий із відтінком жовтого, сірого. Щоб пошити одну сорочку, потрібно було використати мінімум 6000 метрів нитки, яку виготовляли вручну.

Особливості київської вишиванки – цікаві факти

1. Першу сорочку новонародженому виготовляли з батьківської, таким чином передавали дитині вдачу й вроду, захищали. Дівчинці шили виріб із рукавів маминої вишиванки, а хлопчику – з батьківської.
2. Найкраща сорочка в житті одягалась на весілля. Вона відшивалась із найтоншого, найбілішого полотна, а рукави її повністю вкривала червоні візерунки.
3. У піст не прийнято було вдягати яскравий одяг, тому він мав зазвичай оздоблення синього, чорного, коричневого кольору.
4. Кількість сорочок вказувала на працьовитість власниці й матеріальні статки родини. У звичайної дівчини могло бути близько 30 різних вишиванок, а у заможної в два рази більше.
5. Поєднання вишивки з мереживом, при чому не лише для жіночих, а й чоловічих виробів, характерне для Київщини. Це було вбрання на свята, до урочистих подій.
6. Найпопулярніший орнамент вишиванки Київщини – це рослинно-геометричний, комбінація стилізованих грон винограду, калини, дуба з ромбами, квадратами.